На Чорногорі ватра палає, Біля неї Довбуш сидить. Мольфара Олекса питає: Скільки на світі мені ще жить? А мольфар сумно йому каже: Смерть твоя незабаром прийде, Бо Дзвінчук - ворог заклятий, Уже срібну кулю для тебе кує. Бо Дзвінчук ворог заклятий, Срібну кулю давно уже має, Сидить тихенько в своїй хаті, І й в засідці на тебе чекає. Та Довбуш наш молоденький Не повірив в ті пророчі слова, Та й зійшов він до тої долини, Де його Дзвінка кохана жила. Підійшов він до старої хатини, Плече під двері тисові підклав, А Дзвінчук, його ворог проклятий, Срібну кулю йому в груди послав. Впав Довбуш в груди зранений, На руки вірних опришків своїх. Ой, Божечку ж ти наш милий! Як сильно Олекса наш побілів. Несіть ви мене, хлопці опришки, Далеко в рідні Чорногори несіть. Що я в груди смертельно зранений Ворогам своїм, того не кажіть. В Чорногорах я буду спочивати Та прийде, побратими, той час, Коли вороги будуть вам докучати, То дух мій повернеться до вас! Тоді великою силою повстаньте, З України ворогів усіх проженіть, Та й в мирі, злагоді та багатстві Дружньою громадою, українці, живіть!..