Ой, зацвила рута зелененька, Чогось моя дівчина сумненька. Ой, сумненька, головка ї болить, Бо ї милий до другої ходить. Ой, най ходить, не буде ходити, Як я стану чар-зілля варити. Та й піду я у ліс на розпуття Та наломлю зеленого пруття. Вопівночи буду го носити Та й ним стану три річки гатити. - Я до річки, річка загачена, Я до любки, любка засмучена. Я до любки та й до Пхати, А вна дає крісельце сідати. Та не встиг я на крісельце сісти, А вна дає на тарели їсти. Ой, узяв я крильце та й реберце, Щось стиснуло у грудях за серце. Вийшов козак, коло коня в'ється, А дівчина в віконци сміється. - Ой, не смійся, дівчино, не смійся, Бо я в тебе цих чарів наївся. - Ой, не в мене, козаче, не в мене, Ти напився на солодкім меди. Бо у мене чари не такії, Біле личко, очка чорненькії. Як ти буде серденько в'ївати, Будеш знати, як другу кохати.