Не тужи ти, зимо, не зітхай вітрами, Нишком-тишком клич собі сніги. Не буди солдатів, коли сняться мами, Сняться рідні ниви і луги. Може, кароокі дивляться їм в душу І шепочуть жадібні слова. Той свою Катрусю, той свою Катюшу Пригорта до серця і співа. Ои, ви, сни солдатські, мов ті літні ночі, Милі і короткі ваші сни. Ще не спали мрії, ще не спали очі, А труба вже кличе з далини. Дні ідуть за днями, вдягнені в шинелі, І стискають міцно автомат. Десь далеко отчі затишні оселі, Десь далеко усмішки дівчат... Втомлені солдати сядуть на привалі, Защебече солов'єм баян. Думи розколише, розгойдає далі, І розчеше промені туман. Не тужи ти, зимо, не зітхай вітрами, Нишком-тишком клич собі сніги. Не буди солдатів, коли сняться мами, Сняться рідні ниви і луги.