Ой у полі жито копитами збито. Під вербою зеленою козаченька вбито. Навік потемніли його сині очі, Ой забили козаченька вороги той ночі. Вкрали китаєчку, роздрали онучі, Сплюндрували, познущались недовірки сучі. Ніхто не заплаче, ніхто не зхоронить – Нема рідних, ані друзів у пустих хоромах. Ой не вийшла мила і не голосила – Вона кинула й побігла під іншії крила. І не буде помсти, і не буде суду, Бо хворіють на черствоту українські люди.