Ой, ти, дівчино зарученая, Чого ж ти ходиш засмученая? Ой, ходжу, ходжу засмученая, Що не за тебе зарученая! Ой, ти, дівчино, словами блудиш — Сама не знаєш, кого ти любиш! Ой, знаю, знаю, кого кохаю, Тільки не знаю, з ким жити маю! Ой, знаю, знаю, із ким кохаюсь, Тільки не знаю, з ким ізвінчаюсь. Вийду на поле, гляну на море — Сама я бачу, що мені горе. Сама я бачу, чого я плачу: Свого милого в вічі не бачу. Буду стояти на тім камені, Поки не прийде милий до мене! Буду терпіти велику муку, Поки не скаже: Дай, серце, руку! Вийду на поле, на ту мураву, Де я з миленьким мала забаву. З різного цвіту вінки сплітала, Біленьким личеньком всіх чарувала. Ти присягався передо мною Буть моїм мужем, а я — жоною. Нещира була присяга твоя, Тепер не мій ти, а я не твоя! Буду казати світу цілому, Щоб він не вірив ніде й нікому. Бо я самая теє зазнала, Коли невірного вірно кохала... Кого любила, той — за дверима, Кого не знала — мужем назвала! Ой, ти, дівчино-чарівниченько, Причарувала моє серденько! Якби ж ти так знав з сіней до хати, Як я умію всіх чарувати. У мене чароньки - чорнії брівоньки, Моя принада - сама молода. У мене чароньки завжди готові - Біле личенько і чорнії брови!