Ой, служила Настя в пана Штири роки невіддана. Аж на п'ятий поступило, Настя ся засмутила. - Чого, Насте, смутна ходиш І до пані не говориш ? - Я би пани та й сказала, Коби я ся не бояла, Хоче ваш пан вандрувати, Хоче мене з собов брати. Пані цисе як учула, Взяла Настю за рученьку, Взяла Настю за рученьку, Повела І в темниченьку. Дала Насти фусти шити, Не дала ї їсти й пити. Пан з дороги повертає Й до місяця промовляє: - Ой, місяцю, місяченьку, Світи Насти в темниченьку, Би ся Настя не смутила, Красу з личка не згубила! Пані цисе як учула, Стяла Насти головоньку: - Волієш ти, Насте, гнити, Бо я маю з паном жити! Пан з дороги повертає Та й до слуги промовляє: - Ой, ти, Юрку, ти, Юрочку, Зроби Насти та й трунвочку, Та й постели в ній перину, Бойя разом з Настев гину. Пані цисе як учула, По полах ся ударила: - Що я тепер наробила, Що-м дві душі загубила! Най би була вандрувала, Я би в панстві панувала.