Ой, по горі, по горі Вівчар вівці зганяє, Вівчар вівці зганяє, Та й на хлопців гукає: Ой, ви, хлопці молодці, (2) Накажіте дівоньці, Що в червоній плахотці, - Нехай мене та й не жде, (2) Нехай собі заміж йде. Вона дівка багата, В неї плахта черчата, А я чабан молодий Ще й до того убогий. Як це дівка зачула (2) Та й з вулиці майнула. Не добігла до хати, Стала бога благати: - Ой, боже мій, боже мій, Що я буду робити, Не став вівчар любити", - - "Біжи, доню, до гаю, Та назбирай розмаю". - "Я розмаю не знаю, Хіба людей спитаю". Ще й до гаю не дійшла, Вже й розмаю ізнайшла. Та принесла додому, Приставила до печі, Промовила три речі: "Кипи, кипи, корінець, Поки прийде молодець", - Ще й корінець не вкипів, А молодець прилетів. - "Ой, чого ж ти прилетів, Коли любить не схотів?" - "Як же мені не літать, Коли вмієш чарувать?" - "Тільки ж мої чароньки, Що чорнії брівоньки, Тільки ж моя принада, Що сама я молода".