О, розкошная Венеро, Де нині гобзуєш? Ти, сердешний Купідоне, Чаю глаз мій чуєш. Прийди ко мні воскорі, Утіши смутненьку, Розвесели смутну тугу У моїм серденьку... Тужу ціло і вздихаю, Ах, ні, умираю, Когда тебе не видаю - Жива бить не чаю. Ні з бо даже в Вертограді Такового цвіта, Красотою, добротою Зрить з самого літа. Яко, друг мой прелюбезний, В дні вже свою душу Полагаю із-за нього чаю, Вмерти мушу... Сердешнії мої мислі, Претворітесь в слова І скажіте миленькому: Серце мі готово. Готовоє серце моє Тя милий прийняти, Ти бо єси моя радость О, самій зволь знати. Назвала би тя, мой милий, Соколом ясненьким. Ілі паче ву у долі Цвіточком красненьким. Найкрасніше, паче цвіта, Єсть твоя природа, Весь бо єси преізряден І чесного рода. Зриш пречудно оченьками, Аж серденько мліє, Душа горить, серце болить, Красная леліє. Прийди ко мні опівночі, Двері ті отверсті, Да рученьки лобизаю І златії персні. Утіш-потіш, не даш больше Сердешне тошніти, Мимо тебе я не хошчу Іного іміти.