Крізь п'яне марево вечір'я Видніються пониклі іви... Десь виє у степу прозорім Самотній вітер... Німими, вогкими устами Цілує Небо теплу Землю... Таку м'яку та ніжну, Мов м'яти пахощі чарівні. Співа цикада колискову Ледь-ледь помітним хвилям І тихне Дніпр, як онімілий, Закоханий в рожевий відблиск Неба... Немов кроваві люті січі Згадавши стигне у мовчанні... І лине степом чебрецевим Тужною думою безвучча...