Як у травневії гаї летіли З пісні солов'ї, Як сонце нам грозу передвіщало, Боялись ми, що в самоті забудем Разом назавжди, усі свої печалі. Та серце тихо й щиро нас пита, Невже в розлуки чорні крила? Невже любов живе одна в надії Біль свій загасити? Та серце каже, що вона Єдина знає чи забути чи простити. Приспів: Ніколи не забути нам Тернистую дорогу в Україну, Усіх віддавших там своє життя І пісню свою солов'їну, Бо не загине пам'ять, Що у людській душі жива, Несе в собі болючу згадку вороття Й надію у любов єдину. Чому так тяжко покидати рідний край? Та пам'ять вічна завжди все це знає. І тільки та самотня є душа, Любові що до себе не впускає. Дорога в пам'ять є терниста і складна, Ніхто не мав у житті простих стежин ніколи, Та ясно світиться душа моя, Бо зацвіла у ній стежка любові. Приспів.