"Ні, мамо, не можна нелюба любить: Нещасная доля із нелюбом жить. Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти! Хай лучче я буду весь вік дівувати!" "Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна сиротою!" А в світі якеє життя сироті? І горе, і нужду терпітимеш ти. Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу. Стогнать під землею, як горлиця стану". "О мамо, голубко, не плач, не ридай, Готуй рушники і хустки вишивай. Нехай за нелюбом я щастя утрачу; Ти будеш весела, одна я заплачу!" Ген там, на могилі, хрест божий стоїть. Під ним рано й вечір матуся квилить: "О боже мій милий! Що я наробила! Дочку, як схотіла, із світу згубила!"