О незване моє кохання, Ти, можливо, — лиш юності спалах. Бо приходиш крізь довге чекання, Коли зовсім тебе не чекала... Ні, не треба, не треба, не треба! Обійди, я молю, стороною, Як гроза віддаляється з неба, Грім лишивши бриніти струною. О незване моє кохання, Ти неждане і ждане тривожно. На світанок гірке сподівання, Як чекати вже більше не можна. Ні, не треба, не треба, не треба! Усміхнись і сховайся за обрій, Так як сонце втікає із неба У осінній негоді недобрій. О незване моє кохання, Залишися довіку у мріях, Бо задовго тривало чекання, Щоб ти щастя принесло — не вірю! Ні, не треба, не треба, не треба! Недоспівана буде хай пісня — І живе не відкрита для тебе Одинока любов моя пізня!