Довгий час пройшов, небо хмарами вкрилось, Та історія ця Шекспіру і не снилась. Приспів: Вона не знає, як життя їй | Це прожити... | І без нього їй нема | В світі що робити. | Вона самотня, | Залишилася одна, | І тихенько по щоці | У неї котиться сльоза... | (2) Усі історії вже розказано й всі куплети оспівано, Та несподівано з'явилася драма, де потерпілими Були ті щасливі, колись веселі молодята, Розлучила їх доля, яка не вміє кохати. Все у законі, неначе фільм в павільйоні, Як по сценарію коханого втрачає вона І на завжди залишається Джульєттою забутою, Та молить Бога, щоб він повернув йому життя. Новий ранок, нові мрії про кохання, Та у відповідь отримує нові випробування. Ці останні зітхання, що майнули над землею, Вже ніколи не повернуться назад до неї... Приспів. Погасла свічка на столі, погасли зорі в небесах, Вже новий день настав та дівчина літає в своїх снах. Вона забула, про друзів, забула про життя, Із кожним днем вона все глибше поринає у печаль... Час пройшов, той випадок пішов в минуле, Вже не б'ється, як раніше, серце молоде. Де залишив на світанку в катастрофі неминучій, Молоду кохану душу - там стоїть самотній хрест. Приспів. Ця сльоза, яку не раз вже пережила, Не змогла тоді спинити те, чого не заслужила. Ці хвилини самоти і обійми з простотою Затавруються назавжди й не дадуть їй спокою. Набридли будні, набридло це життя, До коханого всім серцем прагне повернутися вона. Пішла з життя, щоб бути поряд з ним, Бути щасливою назавжди в безкінечності годин. Своєю ніжною рукою доторкнутися до лиця, І сказати йому: "Я завжди буду твоя..." Моя історія закінчилась і лине в небуття, Одне кохання, дві душі та незакінчене життя... Приспів. Котиться сльоза, котиться сльоза, котиться сльоза...