Не відлітай, прошу, у вирій Побудь зі мною на землі, В душі твоїй тривожно щирій Розтануть можна в сірій млі. На що тобі, скажи, летіти? Щоб залишить мені журбу? Від туги можу я згоріти, Як за тобою не піду... Приспів: А ти приходиш лише в снах, Бо відлетіла, наче птаха, в далі, І десь по горах, по чужих світах Ти спалюєш свою любов й печалі. Тож повертайсь до дому вже назад, Бо гори й доли знов зазеленіли, І зацвітає білим цвітом сад, Де наші там серця колись горіли. Ні, не лети сама у вирій, Просолений в семи вітрах, Для айстри буде без ідилій Лелека прокладати шлях. Бо в серці чути твої кроки, А ти не вмієш напів жить, Чужий для серця твого спокій, Не вмієш ти напів любить. Приспів. Бо знала ти не лише спеку, Близький тобі мороз і сніг, Чи ж варто йти у путь далеку, І там не обросити ніг? Серця ж у вічність мостять кладку, Про це словами не сказать, Все ж можна розпочать з початку Та більш у вирій не літять... А ти приходиш лише в снах, Бо відлетіла, наче птаха, в далі, І десь по горах, по чужих світах Ти спалюєш свою любов й печалі. Тож повертайсь до дому вже назад, Бо гори й доли знов зазеленіли, І зацвітає білим цвітом сад, Щоб наші там серця завжди горіли, Щоб наші там серця завжди горіли...