Низько, низько похилилась Наша рідна хата: Не єдна любов до краю Більше з братом брата; Там, де кров лилась річками За свою країну, Там недбалість і байдужість Бачимо єдину. Але ж не сумуйте! Не скрізь ще руїна: Високі душею є люди, І в серці людей тих живе Україна, І жити повік вона буде! Низько, низько похилилась Наша рідна хата: Не єднає праця спільна Більше з братом брата; Там, де сила процвітала, Сяяла просвіта, Там тепер країна млява, В темряву повита. Але ж не сумуйте! Ми будемо жити, Ще темрява нас не накрила, Є руки невтомні, що вміють робити, Жива ще вкраїнськая сила! Низько, низько похилилась Наша рідна хата: І не скоро ще в їй знову Брат пізнає брата. Невелика наша праця, Невелика сила, — Довго ждатиме ще сонця Україна мила. Але ж не сумуйте! Не згине та праця І виведе всіх із недолі, Того ж, хто тій праці міг щиро віддаться, У нас не забудуть ніколи!