Мати рідного сина на цей світ привела, Годувала, плекала, вся в надії жила, Що син буде опора в нелегкому житті, Будуть разом ступати по життєвім путі. А весною до хати сумна звістка прийшла, Мати свою надію воювать віддала. Вона сина чекала і молилась завжди, Божу Матір просила захистить від біди. Загриміли гармати, ворог бив без кінця - І не стало на світі молодого бійця. Мати зразу відчула, задрижала земля, На коліна упала, очі в небо звела... Стала Господа Бога зі сльозами благать, Щоби сина живого ще раз поцілувати. Не сумуй, моя мамо, і не плач, не ридай, Я додому не прийду, ти мене не чекай... Сад буде зацвітати, потім листя впаде, Мати буде чекати, але син не прийде... Будуть пташки співати невеселі пісні, Буде син приходити, але тільки у сні... Щиро дякую, мамо, за молитву твою, Бо не раз помагала у жорстокім бою. Не забудь, моя рідна, у молитві згадать І моїх побратимів, що в окопах сидять... Вже червоною стала почорніла земля, Тою кров'ю политі українські поля. Будуть сині блавати в тих полях розквітать, А сини України у могилах лежать...