Довгі роки недоля шугала над краєм, Руйнувала безжально чи душу, чи храм. А бандура живе, а бандура співає, А бандура сміється на зло ворогам. Скільки раз кобзарів тих водили на страту. Та чи стратити можна свідомість і суть? Знов їх родить земля, і вони, мов на свято, І веселу, й сумну людям пісню несуть. Чи лиха над землею, чи світла година, Кобзарі, пам'ятайте ви свій заповіт: Кобзи в руки беріть, кличе вас Україна, Щоб піснями своїми наповнити світ. Не мовчіть, кобзарі, вам не можна мовчати. Пам'ятайте покликання горде своє. Де лунають пісні, там стихають гармати, І народ розуміє, що він таки є.