Не боюсь я ні Бога, ні біса, Маю серця гіпотеку чисту; Не боюся я й вовка із ліса, Хоч не маю стрілецького хисту. Не боюсь я царів-держилюдів, Хоч у них є солдати й гармати; Не боюсь я людських пересудів, Що потраплять і душу порвати. Навіть гнів твій, дівчино-зірничко, Не лякав мене ні крихітки: Я люблю те рум'янеє личко І розіскрені очі-красітки. Лиш коли на те личко чудове Ляже хмарою жалісна туга, І болюще дрижання нервове Ті усточка зціплить, як шаруга, І докір десь у горлі пропаде, І в знесиллі опустяться руки, І благає підмоги, поради Прошибаючий погляд розпуки, Отоді моє серце стискає, Мов кліщами, холодна тривога: Біль німий мене більше лякає, Ніж всі громи й злих сил перемога.