Ми ідемо у безвість, ідемо, все, що маєм — лишаємо вам. І нездійснені наші ідеї, нашу клятву святим прапорам. Ми поспішні і в чомусь наївні швидко прагли позбутись зневір, Прокричали як ранішні півні, але сонця нема до сих пір. Та не кличмо зневіру до серця, хоч і чуємо сурми сумні, Але віримо — не обірветься естафета добра і борні. Хапонім ненажерливу зграю, забуття кине праведний час, Ми ідемо біля самого краю, оглядаємось знову на вас.