Нас питають, з якого ми роду І для кого торуєм шляхи. Та ж то ми на вратах Царгороду Залишили залізні щити. Та ж то наша долоня шершава Так стискала залізо меча, Що дрижала зухвала Варшава І Стамбул мимоволі мовчав. Ми водили в Москву Сигізмунда, Під Полтаву варязькую рать, Ми карали Росію за Суздаль, За Базар ми ще будем карать. Нас далеко у світі всі знали, Пам'ятали полеглих ми кров. Ми загарбників люто карали І карати устанемо знов. Ми не скажемо: досить, вже досить, Не почуєте наших плачів. Ми ще будемо міцно тримати Ті насичені кров'ю мечі.