Як боляче відчувати самоту, Ховатись від своєї тіні. Щомиті знати: Ти десь там, але не тут, Де темрява і голі стіни. Як важко розуміти те, що нас нема І сподіватися на диво. Шукати собі відповідь В забутих снах, Ламати вперто коди, Як не дивно... Як не дивно-дивно: нас нема... Як не дивно-дивно: нас нема... Нас нема... Нас немає... Нас, нас немає... Нас нема... Нас немає... Як важко визнавати: я не той, Ким був колись, це очевидно. Залишитися таким ти мені дозволь, Я сховаю свої муки куди не видно. Як важко розуміти те, що нас нема І сподіватися на диво. Шукати собі відповідь В забутих снах, Ламати вперто коди, Як не дивно... Нас немає і сонце знов згорає, І, як востаннє, Неначе грішну землю залишає. З ним і я піду на захід назавжди, Візьму з собою я в дорогу Твого смутку та біди. Відпусти, ти не тримай, даремно, Два голоси тепер тремтітимуть окремо. Дві площини не перетнути більше, Твої слова ніколи вже мене не втішать. Як важко розуміти - нас нема І сподіватися на диво. Шукати собі відповідь В забутих снах, Ламати вперто коди, Як не дивно... Як не дивно-дивно: нас нема... Як не дивно-дивно: нас нема... Нас нема!.. Як не дивно-дивно: нас нема... Як не дивно-дивно: нас нема... Нас нема...