Спи, дитя моє, ти — життя моє! Спи, дитя моє красне! Поки сонечко не запалиться, Поки місяць не згасне!.. Спи, дитя моє, ти — життя моє! Тілько щастя і долі! Будеш цілий вік, як той чорний віл, У ярмі і неволі! Тілько губонька залепечеться, Слаба ніженька стане, Слаба рученька перехреститься — Твоє горе настане. Не підеш з дітьми, не побавишся На пуховім пісочку, Не прийдеш сюда, не положишся, Не заснеш в холодочку!.. Не з дітьми підеш — панську череду Поженеш ти на поле!.. Не пісок м'який — стерня острая Босі ноги наколе!.. І від сонечка не сховаєшся За відорану скибу; Зав'ялить тебе в полі сонечко, Як ту в'ялую рибу!.. І не раз сльоза із очей спаде На запалені груди, І сльозу твою тілько бог їден З неба видіти буде! Станеш хлопцем ти, станеш парубком, Тобі все їдна доля: Череда мине, найде панщина — Їдна й тая ж неволя. І що божий день осавула йде: Ти вставай до роботи!.. Ти вставай, роби від неділеньки До самої суботи... І що божий день будеш до світа До роботи вставати; Свою силоньку ні собі, ні мні, А панам виробляти. А там панові не вподобався, Писарині якому, — Ноги здибають, руки спутають І звезуть до прийому. Станеш голий ти у присутствії, Як родила тя мати... І зачнуть тебе пани з дохтором, Мов коня, оглядати!.. І забриють лоб — і до церкви враз, Там присягу прокажуть; У мундир вберуть, оружжо дадуть, Світ навіки зав'яжуть! Поженуть тебе в чужу сторону, І зачнуть муштрувати, І приказ дадуть — мову рідную На чужую зламати... І наломишся, і забудеш ти Свою мову рідненьку, Спом'янеш не раз не по-рідному Свою рідную неньку... А прийде війна — зложиш голову!.. Де і хто поховає? Не згадає мир, не спитається, Хіба бог спам'ятає!.. Спи ж, дитя моє, ти — життя моє! Спи ж, дитя моє красне! Поки світ стоїть, поки з місяцем Враз і сонце не згасне!..