Я – націоналіст! Як може буть інакше ? Я чую поклик роду, я чую крові глас, Моя козацька кров клекоче і пульсує, Я – воїн-гайдамака та лиш не свинопас. Напівсвободи бути не повинно, Напівлюбов – це тонуче судно. Я народився тут, тут виріс і змужнівся, І що навколо є мені не все одно. Лиш я в своїй межі повинен керувати, Я – автохтон своїх і неба і землі, Моє найперше слово і я тут бал справляю, А не чужинські зайди, великі та малі. Повірте: я ні з ким не хочу воювати, Я доста бачив смерті і доста домовин, Але я не дозволю, щоб мною попирались; Я – гордий та зухвалий своєї Неньки син. Я прапор лише свій у небеса підношу, І інтереси власні – це мій пріоритет. Ні з ким я не торгую ні гідністю, ні честю, Повинні знати всі: не ржавий мій багнет. Хіба я щось сказав, що зовсім неприйнятне? Та так весь світ живе, огляньтеся навкруг! Себе найперше маєш любити й поважати; Тоді ти будеш рівний, тоді ти будеш друг. Нерівним буть не хочу, не хочу бути меншим Не хочу, щоб на мене зверху хтось дививсь. Я хочу, щоб я крикнув: "Агов, Я – Українець!", І, щоб мені чужинець з повагою вклонивсь. Тебе оця земля ростила та плекала, Дала тобі і силу, і славу, й віру, й хист: Так підійми ж її ти велич попід хмари! Ти воїн України – ти націоналіст!