На Високім Замку, Де був княжий двір, Дужий дуб ізмалку Сторожує Львів. Ой, на тому Замку, Князь як помирав, Біля його ґанку Жолудь проростав. Розповіли слуги Князеві про те, Не упадуть мури, Як той дуб зросте. Бо той дуб від дуба, Що в наш рід проріс Й не одну погубу В своїм віці зніс. І по довгій думі Князь на те повів, Він навіки дубу Львів свій заповів. Як стріла, майнули Ген роки, роки – Незнищенно мури Стали на віки.