Не могили, а чайки степами пливуть, Біле мрево, як сум, кошовому невесело. Із тяжкого походу вертають, мабуть, Чи на хвилях віків потрощилися весла? Що не маючи весел, що не маючи весел | Та не маючи весел шаблями гребуть. | (2) Море дибить вали мов коней норовистих І на гребінь новий підійма, підійма. І гребе товариство, гребе товариство, І не зна товариство, що Січі нема... І не зна товариство, що Січі нема... З яничарських морів та до рідного краю По зірках і по сонцю, звіряючи путь. Все гребуть і гребуть, гребуть і не знають, | Що уже не на Січ, а у вічність гребуть... | (2)