Душ спресованих мерзлота вічна крига нагло зібганих сліз мріє стук оброслих товщих сердець ніжний Бризки сонця між чагарів жальні А дорога – ота спадна втята Обірвався – летів-летів – бився Об каміння, об валуни чорні Серцем навстіж одкритим, сторч головою Приспів: Та мовчала пустка, мовчала пустеля, Тільки дикий олень блукав, попасався. Надто холодно, надто смерть звична, І немає сонця тобі і нікому Душ спресованих мерзлота вічна Крига криги росте гора, сяйва Сивий дим, а чи чад, а чи стогін Ой і місяць розлючений пес дикий Лиш модрини гудуть, гудуть модрини А модрини висвистують тонко Що заблуканий в сопках пестун, скоро Без ведмедиці в пург-снігах згине Приспів. Ой і світяться дим-вогні, наче Бурштинова зелень гучна, кута І навалюються на нас кучугури Снігу? Ночі? Безмежжя? Тиші? Хто зна... Приспів.