В степах, де гриміла Козацькая сила, Від світу-потопу Лежала могила. Лежала могила, Як тая цариця, Що ї зашептала На сон чарівниця. І стан її пишний Трава покривала, І голову сонну Калина вбирала. І гілля калини Плелося косами, І кетяги красні Спадали биндами. Із лівого боку, Словами ізрита, Лежала край неї Камінная плита. Чи прошлого пам'ять, Чи того, що буде, — Що писано в нії, Не відають люди. Як військо, чорнобиль Стояв на сторожі, І пісні їй піли Пташенята божі. Скажіть мені, люди, Кому з вас не мила, Кому з вас не люба Була та могила. Зійдітеся ж, люди, Край дороги станьте... Стисніть своє серце — На могилу гляньте!.. Могило-могило! Ти, пишна могило!.. Де ділися чари, Краса куди сплила?.. Коса із биндами Лежить край дороги, Покошене військо Доломлюють ноги. Пройшли тяжкі плуги Через твоє тіло, І пишнеє тіло, Як вуголь, зчорніло... І тілько лиш камінь Край нього біліє, Но вже письмо друге На ньому рябіє! І поле чорніє, Коріння зсихає... І бусел перистий По скибах ступає... Споров плуг тяженький, Задряпало рало, І в рани насіння Нерідне запало. Запало насіння, Коріння пускає І силу чужую Без жалю спиває... І в місяців кілька Край тої могили З чорнобилем разом Коноплі вродили!.. Чорнобилю много! Подивіться, люди! Но бог святий знає, Що то за рік буде... Де була калина, Там нап'ята буда... Не верху могили Чорнобилю груда... І димить чорнобиль, Заким запалає... І "Вічную пам'ять" Божий птах співає...