Передмова: Буває мить якогось потрясіння: Побачиш світ, як вперше у житті. Звичайна хмарка, сіра і осіння, Пропише раптом барви золоті... Місто, премісто, прамісто моє! Стійбище людське з асфальту й бетону. Як там не буде, а все-таки є той силует у вікні золотому! Ось я проходжу, і ось я пройду. Може, й навік, але справа не в тому - тільки б не танув, як тінь на льоду, той силует у вікні золотому! Скільки душа прориває тенет з моря і суші додому, додому. Там, де у мене є той силует, той силует у вікні золотому.