Минає час. В далекий спогад Мене ніщо не віднесе. Любила Вас? Весняний подих Мені обвітрює лице – І це не смуток, не печалі... Забула Вас уже давно. Життя не в'ється по спіралі, І зупинилося кіно. Чи, може, Ви були незрячі, Чи поламали меч в бою? В труні з кришталю – лицар сплячий Чи Ви? Чи спогад? Чи люблю? Давно уже не сподіваюсь: Для мене Ви – зотлілий прах, І соромно мені – я каюсь... А Ви все губитесь в словах. Я знаю, Ви іще прийдете, Та тільки взимку, тільки в снах – І білий кінь, і Ви бредете По запорошених полях.