Мій край не той, Де стрів любов, Це край моїх дітей. Я до Луганщини немов Прикутий Прометей. Бува, присниться... Під бугром Акацій білий цвіт, Над ними зоряним шатром Схилився небозвід. А терикони вдалині Шикуються у фронт, Неначе, мариться мені, Чатують горизонт. Щось прокидається в душі, І серце защемить... Від сну цього завжди мерщій Я просинаюсь вмить.