Мій давній предку! Ти пробач мені, За те, що не знайшла тії могили, Де ти колись боровся і загинув, І тільки кров лишилась на мечі. Шукаю я твоє останнє пристанище Та чую тільки, як крізь репаний асфальт, Зажурена бандура плаче в альт, І як твій голос, мене знову кличе. Я знаю, що ми всі на світі грішні, Тому й не чуєм, як ридаєш ти. А всі твої хоробрії брати Одмолюють за нас гріхи і нині й прісно.