Мені циганка ворожила, Долоню поглядом пекла, Життя моє слізьми кропила, Із вуст її печаль текла. Та я ворожці не повірю, В обличчя долі засміюсь. Слова її злетять у вирій, Сама чаклункою назвусь. Приспів: Умиюсь срібною росою, | Зірки у коси заплету. | Заворожу тебе собою, | У світ кохання поведу. | (2) Мені циганка ворожила, Не шкодувала мудрих слів, Щось про самотність говорила, Про короля, що розлюбив. Та я ворожці не повірю, Пусті пророчення її. Візьмуть тебе в свої обійми Вуста гарячії мої. Приспів.