Срібно коса хуга обняла за плечі, Притрусила снігом, оповила сумом До зими-завії залицявся вечір, Ліхтарем гойдався, посміхався, думав. Приспів: Не дивись так зимно, мавко темноока, Бо літа нестримно тануть рік за роком, На чолі у мене залягла вже смуга, А кохання мого не розвіє хуга. Позлітались разом думи-пташенята І дзьобають душу, що черству хлібину, Стану нишком пісню тихую співати, А пекучі сльози ллються безупинно. Приспів. Кажуть серце наше - глибока криниця, На денці якої відіб'ється сонце, І квітучим ранком, мов весни зірниця, Зазирне кохання у душі віконце. Приспів. (3)