Як сідає вечір на порозі хати Золотистим шовком зорі гаптувати, Я від зір тих ясних наче у полоні Заховаю личко в мамині долоні. В тихій диво-ласці казка розквітає, Знаю, що дитинство вічним не буває. І не вічне чудо в золотім озерці, Лиш любов до мами на весь вік у серці. Десь на небосхилі тихо зірка сяє, А мені матуся щастя вишиває. Ніжність свого серця і любов, тривогу Стелить злото-шовком місячну дорогу. Речитатив: Знаю, де б не був я на стежинах долі, Будуть гріти душу мамині долоні, І ласкавий вечір на порозі хати, Сяде поруч неньки - мене виглядати.