Мала мати дочку, дочку-одиночку, Та й віддала заміж, заміж за нелюба. У чужую сторіночку. А як віддавала та й наказувала, Щоби, моя дочко, дочко-одиночко, Сім літ в гостях не бувала. Дочка не стерпіла, додому схотіла, Перекинулася в сивую зозулю Та й додому прилетіла. А як прилетіла, на калину сіла, Сіла на вишеньку, та й на черешеньку, Там, де з милим говорила. А як вийшов батько із своєї хати, Виломав він палку, соснову булавку, Став зозулю проганяти. А як вийшла мати із своєї хати, Стала, заплакала, що дочку віддала Та й в чужую стороночку.