А мої ноги звикли, що земля – то їх асфальт І ці будинки для очей – то є найкраща природа, Політики щось обіцяють нам з газетних шпальт, Та мої вуха лиш сприймають ноти мого айпода. Хитра погода не впливає на настрою тон, Дощ поливає тротуари, де гуляєм ми троє, Хай обламається собі – нас гріє капюшон, Змокнем і так, ми не у місті, де підземне метро є. Я на роботу з рюкзаком, як в гори на похід, Мої Карпати – то будинки дев'ятиповерхові І кожен п'ятий в цьому місті – то є мій сусід, Тут всі знайомі – гарно виглядай, будь напоготові! Більшість з цих жителів не чули як Дніпро реве, Поки та меншість, що вгорі, не чує їхні потреби. Ти можеш виїхати з міста, що в тобі живе, Але то місто нізащо, повір, не виїде з тебе! Приспів: Не знищиш hіstory - бо то є місто Львів! Він обіймає тебе і так зі всіх сторін! Чуєш серця трепет. Він як допінг тепер! Стуком з попід ребер я люблю тебе! Скільки кав'ярень протоптала твоя краща частина І скільки пабів залишилося, де ми не бували. Он де на ровері у центрі – то є твоя дитина І пахне кавою тут, щоб про запах твій не казали. Ми пролітали пів життя, не підіймаючи погляд, В наших смартфонах половина спілкування і чати, А все прекрасне – нагорі, воно не просто є поряд, А ми часами сліпнемо й не хочемо помічати. Робочі офіси з'їдають нас з середини, Спробуй півметра суєти! Хочеш з журбою пательню? І ми прокинемось, як завжди, посеред зими, Щоб скуштувати в центрі міста із водою глінтвейну. Я так люблю часом твої списані тегами стіни, А інколи, дратують ті, що це малюють. Вандали! Пробач за те, що у любові я своїй не постійний, За ті прогалини в стосунках, що між нами бували... Приспів. (2)