Дзвеніла струна, раділа, Співала пісні про кохання. А серденько плакало, мліло, Чекало його розставання. Не знало серце, не знало, Що є у житті страждання. Бо вірило і сподівалось На чисте і вірне кохання. В любові воно купалось, У щасті цвіло, тріпотіло. Всю силу й тепло віддавало Коханню, у вірності щирій. Та серденько вмить защеміло, Стиснулося і заболіло. Забилось сильніше... Зомліло... Зраду збороть не зуміло...