"Тобі пороблено" - сказали б дивні люди, Якби дізнались, що в душі твоїй болить. Та тільки Богу, мабуть, відомо щомить, За ким тепер твої стенають білі груди. "Мені пороблено" - зітхаєш ти сама, Борінням волі ледве стримуючи сльози. Скриплять у рай чужих сімей важкі обози, І лиш в твоїй сім'ї ні літо, ні зима. Приспів: Нам би літо пережити, Осінь в душах підпалити, Лід розпуки розтопити і вражди. А весною, а весною Знов зустрітися з тобою, І з'єднати наші долі назавжди. Твій чоловік тебе сто літ не цілував, До рун душі достукатись не прагне... О, як би я тебе, кохана, цінував, Аби мені оте твоє сердечко спрагле! Мого ж благання не почує добрий Бог, І тільки тим мені лишилося втішатись, Що зрозумієш ти: вже краще геть розстатись, Ніж так страждати вік самотніми удвох. Приспів.