Лети, моя думо, в вечірну хвилину Далеко-далеко кудись. Лети, моя думо, у цюю хатину, Де я проживала колись. А в цій хатині моя стара мати – А як ще жива – поклонись. Скажи її слово, болюче, як рана, Що я вже не та, що колись. Змінився мій погляд і стихла розмова, А зморшки зорали чоло, Поволі в неволі сивіє мій волос, А серце тернем заросло. Бодай що повернусь колись ще до неї І зложу подяку її За те, що носила мені передачі, Коли я страждала в тюрмі.