Лети, моя думо, в вечірню годину Далеко-далеко відсіль. Лети, моя думо, у тую хатину, | Що слухає казку топіль. | (2) Жила в тій хатині дівчина кохана, А може й жиє - то вклонись. Скажи її правду, болючу як рана, | Що я вже не той що колись. | (2) Що гасне мій погляд і тихне мій голос, А скиби зорали чоло... Поволі в неволі сивіє мій волос, | А терня у груди вросло. | (2) Скажи її думо, хай душу розважить, А серцеві скаже: "корись". Хай дармо не плаче і марно не тужить, | Бо я вже не той, що колись. | (2)