Ген, де млаки, де мочари, Трави хилить білий сніг, Там шукав я квітку чарів, Та знайти її не зміг. Рушив поїзд в дальні далі: Доли-гори, наче в сні, – На Ужоцькім перевалі Доля стрілася мені. Дослухаюсь серця знову й признаюсь, що маю гріх – Лемківчанку чорноброву Покохав я більше всіх! Де ті млаки і мочари, Інший цвіт най зацвіте – Лемківчанки диво-чари Жоден сніг не замете!