Зайду в Дніпро в сорочці білій І хрещення прийму святе, І князь Великий – Володимир Від мене очі відведе. Тепер у нього цесарівна, Така лампада золота. Повінчана жона покірна, Цар-міста щедра данина. А нас Перун срібноголовий У пристрасті нічній єднав Й мене – боярську доньку горду – Князь під зірками цілував. Ах, Ладо, ці ліси і трави, Й ріки, і чистий небокрай – Все переповнено богами, І це слов'янський древній рай. Польовики з волошок мружаться, Верта Вечірка з трьох доріг... Боги жахають і сміються, І нам не сумно серед них. Лісавки, мавки, переплути... І над усім – величний Рід, Який створив цей білий світ Для радості – не для спокути. Хай Долениці вкажуть день, Коли вклонюся я, посватана. Я так чекала, що Полель Коханню нашому співатиме. Богів завмерли голоси, Позаду погляд князя світиться. Я в воду – Ладою Русі, Щоб вийти з неї вже черницею. Я змила всі свої гріхи, Всі почуття свої соромні. Та крізь освячені віки Дажбог сіяє над соборами.