Одного разу на зорі, Татари з Турками повстали. Вони всі стали на горі, З ким битись будуть Ще не знали. А у одного козака, Була своя, сильна рука. Бо битись за правду, Йшов сміливо. І посміхнувся він красиво: За правду йду, не знаю я Чи пропаду, Та битись буду до загину. За рідну Неньку Україну, За славну волю козака! Не підведи ж мене рука. Та погибать мені негоже, Допоможи мій милий Боже! Якби ми браття Разом нині, Любов віддали Україні, То нам не було би ціни.