Коли поїзд у даль загуркоче, Пригадаються знову мені Дзвін гітари у місячні ночі, Поцілунки й жоржини сумні... Шум акацій... Посьолок і гони... Ми на гору йдемо через гать... А внизу пролітають вагони І колеса у тьмі цокотять... Той садок, і закохані зорі, І огні з-під опущених вій, Од проміння і тіней узори На дорозі й на шалі твоїй... Твої губи - розтулена рана... Ми хотіли й не знали - чого... Од кохання безвольна і п'яна, Ти тулилась до серця мого... Приспів: Ой, ви, ночі Донеччини сині, І розлука, і сльози вночі... Як у небі ключі журавлині, Одинокі й печальні ключі... Ночі ті, та гітара й жоржини, Може, сняться тепер і тобі... Сині очі в моєї дружини, А у тебе були голубі... Пам'ятаю: тривожні оселі, Темні вежі на фоні заграв... Там з тобою у сірій шинелі Біля верб я востаннє стояв. Я казав, що вернусь безумовно, Хоч і ворог - на нашій путі... Патронташ мій патронами повний, Тихі очі твої золоті... Дні пройшли... Одлетіла тривога... Лиш любов як у серці багнет... Ти давно вже дружина другого, Я ж - відомий вкраїнський поет. Наче сон... Я прийшов із туману І промінням своїм засіяв... Та на тебе, чужу і кохану, Я і славу б свою промінняв. Я забув би образу і сльози... Тільки б знову іти через гать, Тільки б слухать твій голос - і коси, Твої коси сумні цілувать... Приспів.