Я чув, що десь там, за лаштунками ночі, В казковій країні тварин неполоханих, В саду, де співають птахи неспівочі, Знаходиться дивна кімната закоханих. Якщо в тій кімнаті лишаються двоє, Самі, наодинці, без друзів і кривдників, Тоді, там спиняється час, наче воїн, Що більше не бачить собі супротивників. Кімната закоханих!.. Кімната закоханих!.. Там бажані гості завжди у пошані, Ті гості, що разом, як вітер з вітрилами, Для них у кімнаті тій чай в порцеляні, Вино в кришталі ще й музики із крилами. Для них там зі стелі червінці і сотні, Але все не так, для чужих і непроханих, Тому вони кажуть сумні та самотні, Що то все брехня, про кімнату закоханих. Кімната закоханих!.. Кімната закоханих!.. Кімната закоханих!.. Я жив у бараках, я був у палаці, Цнотливих любив і шалених, як свято, Я пив з охоронцями і з папараці, Та досі не відаю, де та кімната... Де та кімната? Де та кімната?.. Де та кімната?.. Кімната закоханих!.. Кімната закоханих!.. Кімната закоханих!..