Київ розбухає, як кліщ на сучім пузі, Друзі їдуть, друзі - не друзі, Рвуть, на шмаття рвуть, до небес мурують, А про дідове святе топчуть і плюндрують, Піднімись, Дніпро, змий оцю гидоту! Чи проваляться, нехай, печери до стоту! Де колишуться віти закоханих мрій, Як тебе не любити, Києве мій?!. Київ розтікати, як кров з голів осічених, Юрбами людей покривджених, скалічених, Їдуть заробить, бо ж зима на носі, А у дома ждуть голодні і босі... Тісно у метро, перходах, на вулицях, Млоскно від смороду, тоскно від гамору, День перебудь, на ніч в лігво забийся, Ящик ввімкни: втішать клаби і камери, Втомляться очі крізь ілюмінацію, Зірку свою відшукай в небі чорному! Марно шукати, всі зірки Давидові, Земля і небо - усе йому віддане, Для Алаха, Христа і Конфуція Рух перетрух, відійшла революція! А далі що? Поживемо - побачимо, Зброю візьмем, посміємось, поплачемо. Буду мріяти, жити на крилах надій, Як тебе не любити, Києве мій?!. Вечорів оксамити, мов щастя прибій, З ким тебе відродити, Києве мій?..