У Холоднім Яру наші дзвони старі Ще не били на сполох тривогу. Був тоді я послушником в монастирі, І це дуже подобалось Богу. За угодні молитви, єлейність пісень, За прислужництво тихе й поштиве Він давав мені хліба шматок на щодень, І до того ж вділяв і пива. А довкола стогнали поля й хутори І вмивалися кров'ю холодні й голодні. Тільки в нашім Яру до пори, до пори Передзвони гули великодні. А довкола страждали брати во Христі – Четвертовані, мучені, кривджені, биті. Тільки в нашій обителі мури товсті, Мов не чула їх наша обитель. А довкола гуляли насильство і лжа, Царенята і конфедерати. І мені принесла потай миру ножа Серед ночі розтерзана мати. Одведи й захисти, одведи й захисти, Милосердний і праведний Боже! Тільки бачу, що смерті ніяк одвести Той Всевишній без мене не може. Досить, Господи! Нині рабом не помру. Додалося рішучості й сили, Як зібралися хлопці в Холоднім Яру, Як гарячі ножі освятили. Воріженьки на мене розкинули сіть І розставили пагубні знаки... Може, й справді послушництва треба вкусить, Щоб по тому іти в гайдамаки?!