Незагайся калино цвісти, при вікні, Нечекай на тепло на завії не сердся, Горобинної ночі у сні, на весні, Пригорни мене сестро до тихого серця, Перебуду з стобою лихий вітролом, Необмовлюсь про згаяні рани і муки, Незагайся калино цвісти під вікном, Невигойні до нас простягаючи руки, Продаємо тебе, присягаєм тобі, Білі шати ламаєм до всохлої гілки, Виростай не для слави , зітхань і журби, А буйній що весни для снів із сопілки. Не востанье судилось мені, перейти, І солодкі дими, і світи неозорі, Горобиної ночі вогнем, самоти, У святих небесах я запалював зорі, І та пісня яка залишилась мені, І забута до рідного краю стежина, І калинова доля як сніг на стерні, То молитва моя і твоя Україна , Продаємо тебе, присягаєм тобі, білі шата ламаєм до всохлої гулки, Виростай не для слави. зітхань. журби, А буйній що весни для синів із сопілки. Попливу за тобою купальським вінком, І до схочу пташиного співу напюся, На соїй чужені упаду рушником, І до тебе калино моя помолюся. Незагайся мені зацвісти при вікні, Нечекай на тепло, на завії не сердся, Горобинної ночі у сні на весні, Пригорни мене сестро до тихого серця