Якби я мала крила орлині, Якби я вміла літати, Я б полетіла на Україну Свого милого шукати. Лечу я милю, лечу я другу, Свого милого не бачу. Ой, сяду, сяду в вишневім саду І так гіренько заплачу... Не плач, дівчино, немає з чого, Не має з чого плакати. Є того цвіту по цілім світу, Маєш в чім перебирати. Ой, вийшла з хати старенька мати Та й стала сина питати: "Що то за пташка, що за пташина У нашім саду співає?" "Ой, то не пташка і не пташина У нашім саду співає, А то дівчина чорнобривая Свого милого шукає..."