Ідуть роки, немов лелять лелеки, З їх висоти дивлюсь я на життя. Є в ньому все – від холодів до спеки, Лише назад немає вороття. Не повернутись вже мені в дитинство, Не сісти на коліна до батьків. Вони з років спели своє намисто І дякувати богу, що живі. І молодість, мов річка та бурхлива, Лиш пам'яті тримає береги. Вона була хоч бідна, та щаслива І все тоді здавалось до снаги. А час летить – нестримні наші роки, Літа минули. Спогади. Слова. Моє дитинство – то мої онуки А молодість – у сріблі голова. Радіє серце, сповнене коханням, Тоді життя - молитва, а не гріх. А молодість буває не остання, Дитинство буде в правнуках твоїх. Ідуть роки, немов летять лелеки, З їх висоти дивлюсь я на життя. Є в ньому все – кохання і розлуки, Лише назад немає вороття, І я назад не хочу вороття...